Аріянство і язичництво

Аріянство – це релігія людей, спроможних до самостійного, критичного мислення. Це релігія творчої, шляхетної меншості. А що таке язичництво? Озирніться довкола – це воно.

Апостоли в базиліці Хреста Спаса, побудованій аріянським королем готів Теодориком (Північна Італія, Равенна, 504 р.) Аріянські святі завжди зображуються з книгами – символом знань.
Апостоли в базиліці Хреста Спаса, побудованій аріянським королем готів Теодориком (Північна Італія, Равенна, 504 р.) Аріянські святі завжди зображуються з книгами – символом знань.

Аріянство – це світогляд і практика відновлення зв’язку між божественним і людським. Таке відновлення зв’язку традиційно позначається словом «ре-лига» (ре – повторення, відновлення; лига – зв’язок, єдність, звідси «залигати» – прив’язати, «ліга» – союз). Давньоукраїнському слову «лига» відповідає санскритське «йога» (зв’язок). Тому аріянство – це релігія в первинному, істинному сенсі цього слова.  

Слово «арії» (на санскриті – ар’я) означає «шляхетні, благородні, сонячні, ярі». Відповідно, аріанство (арійство) – це світогляд і спосіб життя шляхетних людей – аріїв. Розгляньмо головні риси аріянства

Аріянство – релігія знань («відання», «від»)

Найвідоміша аріянська школа була в Антиохії. Характерною особливістю філософської і богословської думки представників антиохійської школи були реалізм і раціоналізм, звісно, в богословському контексті. Прагнення антиохійців до ясності і висока оцінка ними можливостей людського пізнання приводили їх до того, що вони стирали грань між релігією і наукою, між вірою і знаннями, ототожнювали релігійне почуття з розумом. У їхній школі для розуму відкривався широкий і вільний простір. В області релігійного світогляду і церковних догм антиохійці за допомогою розуму прагнули досягти такої ж ясності, як і у вивченні матеріального світу.

Релігія 5%

Для аріянства характерне критичне ставлення до будь-якої нової інформації і визнання її правдивості тільки після всебічної ретельної перевірки, логічного і практичного випробування. Тому аріянство – це релігія людей, спроможних до самостійного, критичного мислення. Зазвичай у людських спільнотах здатністю до критичного мислення володіє приблизно 5% населення.

Тому аріянство (аріохрестиянство) – це релігія творчої, шляхетної меншості. Історично воно розгорталося серед арійської еліти, згідно з євангельською заповіддю «Як зайдете в яке місто чи село, спитайте, хто в ньому достойний, і там пробувайте, поки вийдете» (Матвій 10.11).

Слід пам’ятати, що верхи державної влади нерідко були зачаровані хрестиянськими ідеями і перебували під їхнім впливом. Імператорська сім’я Флавіїв без сумніву мала серед своїх членів хрестиян. Син Марка Аврелія Коммод (180–192) був під сильним впливом своєї фаворитки Марції, хрестиянки. При Септимії Севері (193–211) римський двір був просто переповнений хрестиянами. Його син Каракалла був з дитинства оточений хрестиянськими впливами, його молочною мамою була хрестиянка. У самого імператора Діоклетіана, якого помилково представляють як найбільшого ворога хрестиянства з тих, хто був на престолі, хрестиянкою була дружина Пріска і дочка Валерія. Подібні приклади красномовно свідчать, що саме у вищих шарах суспільства хрестиянство часто знаходило підтримку і явну прихильність. 

Божественний Сокіл і шляхетний Лебідь

Аріянська філософія називалася «динамістичне монархіанство», або «динамізм». Сенс динамізму полягає в наступному.

1. Кожна людина має не тільки плоть, душу й дух, а й божественне ядро, яке є частинкою Бога-Творця: «Ісус у відповідь сказав їм: Майте віру бога!» (Марко 11.22), «Я сказав: ви боги» (Іван 10.34).

2. Бог-Творець володіє Мудрістю (Словом), яка відкривається людині в міру її розвитку. Слово, особливо якщо воно промовлене, має велику силу (динаміку): «і Він словом вигнав духів і зцілив усіх недужих» (Матвій 8.16), «Істинно кажу вам: коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20).

3. Розвиток людини досягається передусім її індивідуальними зусиллями, її духовними подвигами: «Царство боже здобувається силою, і ті, що застосовують силу, схоплюють його» (Матвій 11.12).

4. Чим вищий рівень розвитку людини, тим більше дружать між собою її божественна і земна складові. На певному рівні дружба між ними досягає такої інтенсивності (динаміки), що плоть якісно змінюється (трансмутується) і набуває божественних властивостей – людина стає сином божим (хрестом, боголюдиною, спасом): «Щасливі миротворці, бо вони синами божими стануть» (Матвій 5.9).

5. Ісус Хрестос – це реалізована людина, яка завдяки власному духовному подвигу еволюційно випередила всіх інших, досягнула релігійної мети – об’єднання божественного і земного («ре-лига» – відновлення зв’язку), стала сином божим (хрестом, спасом) і показала усім нам приклад для наслідування – мету і шлях.

Ключова ідея динамізму, а отже й усього аріянства, полягає в тому, що між Творцем (божеством) і його творінням (плоттю) існують стосунки симпатії, дружби, взаємного тяжіння. Подолання перешкод між божественним і тілесним приводить до негайного преображення тілесного, набуття ним нових, чудесних, боголюдських якостей.

Ця ідея взаємодії божественного і людського відтворена на гербі Володимира Великого, який спеціально був розроблений до події освячення Русі в аріянство у 987 році.

Щастя – державний герб святого Володимира Великого
Щастя – державний герб святого Володимира Великого

На гербі зображений Сокіл Святого духа, який рухається згори вниз, і Лебедь шляхетної людини, яка підноситься знизу догори. Разом вони перебувають у стані радісної Гри, яка є проявом їхньої дружби і взаємного руху назустріч. Гра – це завжди розвиток, тож ігрова взаємодія божественної і людської сутностей веде до розвитку обох сторін. 

Життя як божественна Гра

Згідно з аріянством, людина має іскру Божу (божественну сутність), яка є частинкою Творця і разом з ним творить Всесвіт. До втілення ця спільнота божественних істот, які сукупно позначаються словом Бог-Творець, творила Всесвіт із-зовні. Після втілення вони продовжують творення із-середини.

Кожна людина раніше творила Всесвіт із-зовні, проте далеко не всі про це знають. Ті, які усвідомлюють свою божественну природу, позначаються термінами син божий, хрестос, спас, мамай, будда, боголюдина. Досягнення божественної свідомості – мета релігії (йоги).

Бог-Творець, який є колективною особистістю божественних істот, створював світ для власного розвитку і радості. Найкращим способом розвитку є гра. Наприклад, подібним чином команда програмістів (колективний творець) створює комп’ютерні ігри, а потім почергово ці програмісти стають гравцями у своїх іграх, розвиваючи внутрішній ігровий світ. Це приклад творення із-зовні та творення із-середини. 

Втілюючись у форму людини, божественна сутність залишається гравцем, тому слово «людина» буквально означає «гравець» (латинською  Homo Ludens – гомо люденс). Гра – це природний стан людини. У давнину вважалося, що гра є єдино можливим способом життя шляхетної людини, яка все робить тільки добровільно і займається тільки тим, що її цікавить. Прикладом звичаєвої гри була Запорізька Січ.

Головними різновидами гри є змагальність і кооперація. У дружній взаємодії божественного і людського має місце кооперація. 

А тепер погляньмо, що таке язичництво. Якщо коротко, то язичництво – це народні вірування.

Язики, тобто народи

«Язиками» у давнину називали народи. Це тому, що мова є головним засобом етнічної ідентифікації. З другого боку, ідентифікація – це головна функція мови. Вона, можливо, навіть важливіша за функцію комунікації, адже перед тим, як спілкуватися, треба визначити, хто перед тобою. Тобто спочатку ідентифікація, а потім комунікація. Після здійснення ідентифікації може виявитися, що з людиною взагалі не варто спілкуватися.   

Релігія 95%

Язичництво – це звичаї і вірування «язиків», тобто народів. Язичництвом називали простонародні звичаї і вірування. На відміну від аріянства, яке є релігією 5% населення, язичництво – це вірування решти 95%.

Як виглядає язичництво? Погляньмо навколо себе: світогляд і спосіб життя більшості людей – це і є сучасне язичництво. Ставлення до життя і смерті, довіра чи недовіра до політиків, традиції виховання дітей, система харчування та оздоровлення, народні та родинні святкування, стиль одягу, залежність від телевізора та медицини, церковне освячення паски раз на рік, всезагальні вибори, пісні та молитви – все це різні аспекти сьогоднішнього язичництва.

Язичництво – це хаотична суміш народної мудрості і забобонів, корисних і шкідливих звичок, правильних і помилкових стереотипів. Тут мало творчого та раціонального: язичництво тримається на дотриманні норм – «щоб усе було як у людей». Тут вперто дотримуються усталених звичок, навіть якщо вони відверто безглузді та руйнівні.

Взаємодія аріянства та язичництва   

Аріянство виступає в ролі активного, творчого, сонячного початку, який окультурює, просвітлює, спрямовує язичництво. Якість язичництва залежить від якості аріянства та ефективності його впливу. Якщо аріянство не працює, то язичництво перебуває у стані темноти, масового отупіння і самознищення. Якщо ж аріянство бере язичництво під свою активну опіку, то якість язичництва стрімко зростає, адже 95% людей інстинктивно підлаштовується під запропоновані норми.

Аріянство не бореться з язичництвом – воно ним опікується і підносить до свого рівня. Це пояснює стрімке поширення аріохрестиянства в усьому світі. Аріяни не зустрічали опору, бо одразу ж вивчали місцеві традиції, все продуктивне підтримували, священні тексти перекладали на народні мови, відкривали школи, засновували громади, запроваджували передові організаційні форми. Цим аріянство докорінно відрізняється від іудохристиянства, яке з самого початку несло уніфікацію, приниження та знищення місцевих мов і традицій.

Що робити?

Сучасні народні звичаї та вірування переживають глибокий і всеосяжний занепад. Народ займається самознищенням і щороку скорочується на півмільйона, пострадянська держава відверто демонструє свій паразитичний характер, політики постійно дурять «лохторат», який щоразу повторює ті ж самі помилки і приводить до влади своїх катів та паразитів. Гнів і повстання проти віджилої системи не супроводжується творенням нової системи, бо народні маси до цього принципово неспроможні.

Системотворчу функцію спроможні виконувати тільки 5% населення, а для їх об’єднання потрібна раціональна релігія та політична ідеологія. Нинішнє язичництво не може бути об’єднуючим чинником для цих 5%, тому що «творчий клас» сприймає усі ці язичницькі забобони не інакше, як приниження свого інтелекту.

Реальні зміни в Україні почнуться тоді, коли об’єднається «творчий клас», а він об’єднається тоді, коли буде об’єднуюча політична ідеологія. Таку ідеологію ми називаємо Національним Солідаризмом. Її метафізичним і магічним ядром є аріянство.

Чітко сформульована ідеологія означатиме народження національної ідеї. Як тільки з’явиться ідея, то одразу ж з’являться її носії – національні лідери. Навколо лідерів об’єднається творчий клас – 5% населення. Решта 95% до них приєднаються. Так народиться нова українська нація і Вільна Українська Держава нового циклу.

Повний текст статті з посиланнями на джерела: https://www.ar25.org/node/29765 

Філософія:
метафізика
Час:
наука
Коментарі